***

Вона вночі любила пити чай,

Вона не клала в нього цукор,

І сонним відблиском печаль,

Їй шепотіла тихо в вухо:

«Чому сидиш ти у вікна?

Чому на зорі споглядаєш?

Там тільки ті, кого нема.

Навіщо серед них шукаєш?

Хто більш не може пити чай,

І так сидіти вечорами,

Їм заздрісно. Їх всіх, ти знай,

Забрали й вкрили небесами.»

«Я знаю, - мовила вона,

Пусту залишивши на підвіконні чашку. -

Там серед них є той,

Кого і я,

Бажала б пригостити чаєм вранці…»

28.01.2017

Ссылка: http://worldis.me/anna_neksy/blogs/160326