Поделиться:

Ліна Костенко: "Записки українського самашедшего"

Сьогодні велике свято – Великдень, день радості, день Воскресіння Христового. Але я закінчую цей день зі сльозами на очах.. Тому що, занадто правдиво, занадто «про нас», написана книга «Записки українського самашедшего», яку я тільки-но дочитала. Просто є книги, які залишають навічно відмітини в моїй душі, які змушують мене відкривати очі на речі, які ми так часто свідомо пропускаємо повз, книги, які мені боляче читати, але, які роблять мене сильнішою, мабуть…

Просто неможливо залишатись байдужим до того, що ниє зараз в серці кожного українця! Я інколи думаю, ми постійно боремося: "Були шістдесятники. Була студентська революція на граніті. Були протестні акції початку століття." Була Помаранчевої революції. Була Революція Гідності. І кожного разу ми думаємо, ось, нарешті, ми збудуємо ту вільну, незалежну, свідому Україну, таку омріяну, оспівану, ту, «що не вмирає». Але щоразу щось знову йде не так… Знову ми повинні відвойовувати своє право бути Українцем…

Я вірю, я справді все ще вірю, і надія в моїй душі ніколи не помре, надія на те, що колись ми врешті збудуємо ту державу, якою зможемо гордитись, що ми будемо жити гідно, що Україна буде серед перших країн, що вона дійсно стане центром Європи! Я просто хочу, щоб ми були менш байдужі один до одного, до суспільства, до подій, що відбуваються навколо нас! Я усвідомлюю, що ввесь скелет нашого суспільства потрух, потрібно замінити кожну кісточку, щоб знову почати ефективно функціонували, але якщо кожен із нас почне змінювати теперішнє, ми таки матимемо своє майбутнє…

«Лінію оборони тримають живі»

Христос Воскрес!

Слава Україні!

177199

alt

01.05.2016

Вы не можете оставлять комментарии